Поради батькам

    

          Яким буде наступне покоління дітей

   Вже за п’ять років, якщо вірити теорії поколінь, до школи підуть зовсім інші діти. "Цифрове" покоління замінять ті, кого називають «дітьми смартфонів», Google babies, поколінням «дзен» та «альфами».

Що на них вплине?

     Автори теорії поколінь стверджують, що діти, які почали народжуватися 3-4 роки тому, і ті, що прийдуть у світ у найближчі 15 років, складуть одне покоління. Тобто, «альфи» — це народжені орієнтовно у 2015-2035 роках.

   Вчені вважають, що на їхнє становлення та розвиток великий вплив матимуть соцмережі. Адже нині батьки часто заводять малюкам особисті сторінки раніше, ніж вони навчаться говорити й писати.

    Планшети та смартфони стали настільки звичними, що батьківські гаджети потрапляють навіть до рук немовлят. Тож інтернет для «альфи» — це навіть не «цікавинка» батьків, як було для «цифрових», а просто доступна іграшка.

   Також на наступне покоління вплинуть відкриття та винаходи, що були зроблені за останні п’ять років, але масово охоплять планету трохи згодом. Це можливість редагування генома, поява 3D-принтерів та роботів, що самонавчаються.

     Отож, для покоління Альфа всі і все у світі будуть поєднані, незалежно від того, де знаходяться географічно. У їхньому світі змінювати можна буде все, навіть людський організм. А речі можна буде роздрукувати «з нічого».

Якими вони будуть?

  На думку соціологів, покоління Альфа має бути схоже на своїх прапрапрадідів — приміром, на гімназистів початку XX століття. Вони жадібно вбирали все нове, нерідко нехтували заняттями, але обожнювали наукові, а часом і лженаукові відкриття: сінематограф, автомобілі, літаки, теплоходи, гіпноз, психоаналіз, медіумів.

  Вони з поважним виглядом сперечалися про складні філософські й політичні доктрини, але в реальному житті були досить наївними.

Викладачів бентежила відсутність у тих дітей поваги до старших і дивовижна впевненість у собі. Ніколи ще серед підлітків не були настільки актуальними революційні ідеї. Замість того щоб думати про уроки, вони мізкували, як змінити світ. В усьому світі ті часи назвали бурхливими: людей очікували швидкі зміни в стилі життя та численні переїзди.

     Прогнозують, що «альфи» також будуть схильні до нестандартних рішень. Їх змалку цікавитимуть глобальні проблеми сучасності: глобальне потепління, космос, нестача ресурсів. Причому, навіть у дитинстві вони будуть впевнені, що самостійно зможуть вирішити всі складнощі.

Чому можуть конфліктувати з молодими вчителями?

   Коли «альфи» прийдуть до школи, на ринку праці головними будуть представники покоління Z — ті, хто навчається сьогодні.

   Але не можна передбачити, наскільки збільшиться кількість молодих спеціалістів у школах. Є варіант, за якого більшість учителів становитимуть представники покоління Y — тобто ті, кому нині 20-30 років.

   Соціологи передбачають, що між молодими викладачами та «альфами» конфлікти можуть виникати з таких причин.

1) Ігнорування моди та репутації в соцмережах.

Навчання буде значно віртуальнішим, ніж нині. Спілкування в навчальних тематичних групах соцмереж стане звичним для школярів і вчителів. Тому діти, які нехтують груповим зворотним зв’язком, дивуватимуть викладачів.

   «Альфам» буде неважливо, чи належать вони до якоїсь спільноти. Вони матимуть критичний склад мислення, намагатимуться довести чи спростувати те, що раніше вважалося аксіомою. І навіть повстануть проти «зграї» соцмереж. Ці діти наголошуватимуть на тому, що мають право думати інакше, ніж всі, та не озиратися на кількість «лайків».

   При цьому вони не почуватимуться ні одинаками, ні членами певних колективів. А вважатимуть себе просто частиною одного цілого — землянами.

2) Запізнення та зрив дедлайнів.

«Альфи», особливо в дитинстві та підлітковому віці, житимуть так, ніби в них попереду вічність. Тож це обертатиметься недоліками: їм буде важко розрахувати час на певну діяльність, вони забуватимуть про інтернет-дедлайни з різних предметів, постійно запізнюватимуться на уроки.

Ці учні будуть переконані, що глобальне важливіше за деталі та формальності, тож цікаві замисли та міркування не можна обмежувати часом. Варто буде розробити спосіб навчати цих дітей не одночасно, а в різному темпі.

   Вчителів, які вважають, що успіх треба заробити наполегливою працею, дратуватимуть спроби «дітей смартфонів» вигадати щось, щоб завдання можна було зробити якомога швидше.

3) Бунти та надмірна незалежність.

Коли підліткові бунти майже забудуться, а молодь довго житиме разом з батьками, з’являться волелюбні «альфи». Ці діти вважатимуть, що можуть самостійно мандрувати і прагнутимуть подивитися весь світ. Будуть переконані, що підтримку можуть знайти навіть у незнайомих людей.

Інтернет на той час перестане бути «світом у гаджеті»: розвиватимуться технології доповненої реальності. Тож нове покоління вже не тікатиме від реального життя, а захоче змінювати фізичний світ так само легко, як змодельований.

   Фізична активність теж буде на високому рівні, адже «альфи» не будуть увесь час сидіти з гаджетами в руках. А тому зростатимуть непосидючими, активними та сильними.

   Певна легковажність та рання самостійність можуть дратувати вчителів. А з батьками учнів викладачі зможуть спілкуватися лише мінімально. Бо навіть першачки не дозволятимуть татам і мамам опікуватися їхніми справами.

   Варто врахувати, що чимало батьків будуть не дуже молодими. Адже зараз є тенденція народжувати все пізніше. Тому для підлітків покоління Альфа буде звичнішим опікуватися батьками, ніж навпаки.

   Чому можуть конфліктувати з літніми педагогами?

   Можна передбачити й протиріччя, які виникнуть між «альфами» та літніми педагогами.

1) Відсутність духу конкуренції.

Як і нинішні діти, «альфи» не будуть амбітними і не цікавитимуться призами в конкурсах. Але вони ще й не терпітимуть порівняння та будь-якого примусу. Навіть завуальованого під змагання чи гру.

 Більш уразливі, образливі та емоційні, ці школярі вимагатимуть делікатності, поваги до індивідуальних особливостей, навіть коли будуть ще зовсім малими. Певно, систему оцінювання доведеться міняти, щоб вона не травмувала нове покоління.

2) Знання важливіші за вміння.

Нині, коли сучасна школа відходить від виховання «теоретиків» до розвитку необхідних для життя компетенцій, у це складно повірити. Але вміння знову будуть знецінені, а знання — у фаворі.

   Проте на новому витку історії ідеальним учнем стане не зубрила-ерудит, «нашпигований» інформацією, а дитина-дослідник. Тобто учень, який пропонує нові ідеї і робить міні-відкриття. А де багато ідей — там і багато суперечок.

  Прогнозують, що «альфи» перетворюватимуть проекти на диспути, «говорильні», але не завжди доводитимуть справу до кінця.

  Досвід та вміння педагога перестануть вражати дітей. «Респект» викликатиме лише оригінальність мислення, вміння проаналізувати і трактувати.

ЯК ПОТРІБНО БАТЬКАМ РОЗМОВЛЯТИ З ДІТЬМИ, 

ЯКІ ЗАЇКАЮТЬСЯ

Які спеціалісти або фахівці допоможуть:

НЕВРОЛОГ- це перший фахівець, до якого звертаються батьки дитини, що заїкається.

Що він може зробити:

провести діагностику,

призначити медикаментозне лікування,

поговорити з батьками про правильний режим дня.

На жаль, хороших неврологів дуже мало ( не хочу когось образити), інші діють за загальною схемою: вітаміни, можливо ноотропи. Виключати цього фахівця зі списку ніяк не можна. Окрім заїкання можуть виникнути інші проблеми пов'язані з центральною нервовою системою, які можуть погіршити саме стан дитини та її батьків.

ПСИХОЛОГ- це зазвичай останній фахівець, до якого доходять батьки. Адже усвідомити і прийняти проблему дуже і дуже непросто, а особливо таку, яка стосується не тільки самої дитини, а й сім'ї в цілому. Що він може:

дізнатися причину початку запинок,

опрацювати з батьками окремо і з дитиною окремо найбільш тривожні моменти,

налагодити гармонійний сімейний фон у сім’ї ЛОГОПЕД- це золота середина з усіх фахівців. Але зазвичай до нього приходять, коли заїкання вже закріпилося Що він може зробити:

навчити правильно говорити. Найкращий результат зазвичай тоді, коли ці фахівці працюють в тріаді! Але найважливішою в роботі з заїкающоюся дитиною залишається СІМ'Я. Тому перш ніж починати корекцію заїкання у маленької дитини, необхідні узгоджені дії всіх тих, хто оточує малюка.

Дитина четвертого року життя: психологічний портрет

Четвертий рік життя у періоді дошкільного віку називається молодшим дошкільним. Саме тут закладаються ті основи, які згодом визначатимуть рівень дошкільної зрілості дитини. Проте для цього дитина має пройти тривалий шлях у своєму розвитку.

Особливості комунікативно - мовленнєвого розвитку

На четвертому році життя стрімко розвивається мовлення дитини, що проявляється в:
· збільшенні обсягу як пасивного, так і активного словникового запасу дитини (не лише кількості іменників та дієслів, а й інших частин мови);
· виявленні особливого інтересу і чутливості до слова (уважне прислуховування до нових слів, усвідомлення звукового складу мовлення та елементів граматичної будови);
· прагненні правильно вимовляти слова, вільно будувати прості речення.
У молодшому дошкільному віці вкрай важливо чути досконале мовлення дорослого — партнера по діяльності. Для дитини четвертого року життя легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене. Словесне мислення у неї ще не розвинене, вона не вміє виконувати завдання подумки (у внутрішньому плані). Звідси і виникає протиріччя між тим, що дитина робить у процесі розв’язання завдання, і тим, як вона пояснює свої дії.
Емоційна форма спілкування дитини з дорослим, що формується на першому році життя, не втрачає свого актуального значення для розвитку мовленнєвої діяльності впродовж усього дошкільного дитинства. Особливо актуальна ця форма спілкування і взаємодії в молодшому дошкільному віці, бо відбувається якісне ускладнення форм та способів комунікації, що супроводжує усі види діяльності дитини в дитячому садку та сім’ї.

Психічні досягнення емоційного контакту є такими:

· орієнтування на людину;
· комунікативна спрямованість;
· комунікативна активність;
· індивідуалізація і різноманітність експресивно-мімічних способів взаємодії.
Базові досягнення комунікативно-мовленнєвого розвитку особистості слід розглядати як вікову норму для дитини четвертого року життя, оскільки вони визначають подальший розвиток здатності дитини до:
· мовної взаємодії;
· співробітництва;
· міжособистісної координації дій у різноманітних ситуаціях життєдіяльності.
Характерною особливістю дитини молодшого дошкільного віку є поява нової форми спілкування з дорослим — пізнавальної, що розвивається у спільній з дорослим діяльності, зокрема у:
· грі;
· експериментуванні з предметами;
· конструюванні.

Особливості розвитку пізнавальної сфери

У процесі гри, малювання чи конструювання дитина ознайомлюється з властивостями предметів, розвиваються її сприймання, мислення, уява тощо. У молодшому дошкільному віці пізнавальний розвиток відбувається в таких напрямах:
· розширення способів і засобів орієнтування в навколишній дійсності;
· збагачення змісту уявлень і знань про навколишній світ.

Сенсорний розвиток

Основою розвитку відчуттів і сприймання у дитини є її дійові зв’язки з предметним світом, завдяки яким вдосконалюється аналітико-синтетична діяльність її аналізаторів. Ці зв’язки певною мірою скеровує дорослий. Дитина навчається більш тонко відчувати і розрізняти ознаки і властивості предметів і явищ. Це стосується усіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних. Розвивається предметне сприймання, на якому базується здатність дитини орієнтуватися в просторі предметного світу.
Здатність сприймати предмет як окрему цілісність зі своїми кольорами, формою, величиною поступово формується в дитини на основі її досвіду оволодіння діями. Якщо на третьому році життя рука була провідним органом пізнання предметного світу, то в дошкільному віці око починає досліджувати об’єкт зо допомогою схожих на ручні дії, але вже на відстані, тобто формуються перцептивна дії. У предмета з’являється своє "обличчя", а згодом і своє "ім’я" (слово – назва), що допомагають впізнати його серед інших, хоча слово – назву і предмет дитина ототожнює.
На четвертому році життя у дитини розвивається здатність:
· розрізняти предмети за зовнішніми ознаками;
· орієнтуватися в просторі, звуках, смаках, властивостях предметів на дотик;
· віднаходити такий самий предмет за визначеною ознакою — сенсорними еталонами кольору, форми, величини.
Дитина четвертого року життя дедалі досконаліше і точніше диференціює кольори за яскравістю і насиченістю. Розрізняти кольори їй значно простіше, аніж називати їх або відбирати за назвою. Найлегше дитина відбирає червоний колір, а найгірше фіолетовий. Також вона погано розрізняє відтінки кольорів. Для неї вони ще не мають суттєвого значення. Отже, знаючи особливості сприймання кольорів дитиною, дорослий має стежити, наскільки правильно вона користується ними. Спонукаючи дитину критично подивитися на розмальовану нею картинку, дорослий привчає її відтворювати в пам’яті образи знайомих предметів і звертати увагу на зовнішній вигляд кожного з них, зокрема на колір. Поступово дитина починає помічати кольори та відтінки навколишніх предметів як певні сигнали.
Розвиток чутливості до кольорів, їх диференціювання тісно пов’язані з успіхами дитини в оволодінні назвами кольорів та використанням їх відтінків. Називання їх загострює й уточнює відчуття кольорів, їх розрізнення за якістю і насиченістю.
Впродовж четвертого року життя удосконалюється і диференціація форми предметів. Дитина здатна розпізнати відповідні форми в орнаменті, візерунках тощо. Допомагає дитині групувати її враження від навколишніх предметів, узагальнювати їх, осмислено сприймати ці предмети слово дорослого. Тому для розвитку сприймання важливо, щоб дорослий поєднував безпосереднє ознайомлення дитини з предметами з їх словесним позначенням, вживання еталонних назв ознак предметів, допомагаючи засвоювати сенсорні еталони.

Розвиток наочно-дійового мислення

Дитині четвертого року життя властиве наочно-дійове мислення. Вона розв’язує завдання в процесі виконання тих чи інших дій методом спроб та помилок. Тому те, що треба зробити, вона розуміє краще, коли дорослий супроводжує пояснення наочним показом дії, своїм прикладом її виконання. Словесні вказівки дорослого (придивись, подумай, як зробити краще) допомагають уникнути помилок, оскільки дитина ще не вміє обмірковувати послідовність дій, передбачити труднощі тощо.
У процесі подальшого виконання завдань дитина вже пригадує, які помилки зробила раніше, і не повторює їх. Правильне розв’язання певного завдання дитина може перенести на розв’язання нового аналогічного.
У період молодшого дошкільного віку в дитини розвиваються мисленнєві операції, зокрема:
· аналіз;
· синтез;
· порівняння;
· узагальнення;
· класифікація.
Дитина молодшого дошкільного віку може добирати предмети чи їх зображення до вказаних дорослим узагальнюючих слів (посуд, іграшки), причому не тільки у вигляді практичної дії, а й у формі мовної дії.
Виконуючи операцію узагальнення, дитина часто допускає помилки (приблизно в половині випадків), але наприкінці четвертого року життя кількість помилок значно зменшується. У рамках знайомого матеріалу дитина здатна засвоїти класифікацію зі словесним узагальненням. На четвертому році вона може класифікувати предмети самостійно і при цьому не орієнтуватися на зовнішню схожість предметів, а групувати їх за функціональними ознаками (ведмедик, лялька — щоб гратися).

Особливості розвитку процесів пам’яті

У молодшому дошкільному віці дитина накопичує досвід орієнтування в навколишньому середовищі. Завдяки цьому збагачується її пам’ять, яка характеризується мимовільністю та емоційною забарвленістю.
Дитина запам’ятовує те, що становить для неї безпосередній інтерес. Вона сама ще не ставить за мету щось запам’ятати, не вміє керувати процесами запам’ятовування і відтворення, особливо, якщо вимоги пригадати мають форму начального завдання.
У дитини четвертого оку життя домінує образна пам’ять: зорова, слухова, рухова. Дитина краще запам’ятовує те, що:
· вражає її своєю яскравістю;
· може використовувати у своїх іграх, тобто те чим вона може діяти.
Так процесом запам’ятовування дорослі можуть керувати завдяки:
· використанню особливостей об’єктів в ігровій ситуації;
· залученню дитини до різних видів дитячої діяльності (малювання, конструювання, ліплення).
Це сприяє запам’ятовуванню властивостей предметів.

Розвиток репродуктивної уяви

У дитини четвертого року життя розвивається репродуктивна уява, тобто відтворювальна. Для створення уявного образу дитині буває достатньо найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає, і попереднім її досвідом. Жвавість уяви дитини проявляється в тому, наскільки швидко вона входить у роль під час гри. Під керівництвом дорослого створені в уяві образи дитина реалізує в грі й продуктивних видах діяльності. Дитина четвертого року життя вже може фантазувати — уявляти об’єкти, яких у її досвіді ще не було, на основі прочитаного може подумки відтворювати закриті частини предмета на основі таких частин, які перебувають у полі зору.
Уява є основною для розвитку знаково - символічної функції як якісного нового досягнення в розумовому розвитку дитини.

Знаково-символічні системи в різних видах діяльності, зокрема в:

· ігровій — застосовується об’єктна зміщуваність (паличка може бути ложечкою, кубик — стільчиком), відтворюються стосунки між людьми (взяття ролі на себе);
· зображувальній — це перші спроби побудувати систему просторових координат, яка організовує створену на папері картину світу. Це поділ аркушу паперу на верх, середину і низ та відображення об’єктів на середині аркуша, упізнавання (круг — сонечко) і засвоєння графічних штампів (лінія землі — блакитного або зеленого кольору чи набір вертикальних рисочок - травинок; лінія неба — лінія синього кольору або горизонтальний ряд із сонця, хмаринок, пташок чи місяця і зірок);
· мовленнєвій — швидше, ніж в інших видах діяльності, виділяються різні категорії того, що заміщується (об’єкти, дії, якості, відношення) і фіксуються різними мовними елементами — словами, реченнями.
Образи уяви у молодшого дошкільника надзвичайно яскраві, емоційно забарвлені, тому дитина часто не може відокремити створені уявою образи від справжніх. Це накладає велику відповідальність на дорослих, зокрема у виборі казок, методів впливу на дитину тощо.

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність

Важливе значення для розвитку дитини має сюжетно - рольова гра, під час якої вона бере на себе певну роль і підпорядковує їй свою поведінку. Сюжетно - рольова гра є провідною діяльністю у дошкільному віці. Вона наближає дитину до світу дорослих, моделюючи відповідні стосунки.
У сюжетно - рольовій грі впродовж четвертого року життя дитина:
· опановує основні ігрові вміння. З’являються уявні предметно - ігрові дії, вони все більше узагальнюються, наповнюються жестами і словом;
· створює умовну ситуацію і діє в її межах;
· використовує предмети - замінники;
· оволодіває рольовими діями.
Спільні ігри у молодших дошкільників переважають над індивідуальними та "іграми поруч", проте достатньої погодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика.
Сюжети ігор в цьому віці постійно змінюються. Варто дитині побачити, як хтось з ровесників грається з якоюсь іграшкою, або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку або якусь іншу дію, як вона припиняє розпочату гру і швидко забуває, у що гралася. Гра йде стрибкоподібно, один сюжет швидко змінюється на інший. Навколишнє життя відтворюється і іграх нероздільно.

Роль дорослого у розвитку гри

Спільні дії дорослого з дитиною є основною умовою розвитку сюжетно - рольової гри. Дорослий демонструє дитині можливості перевтілення, беручи на себе роль рівноправного партнера по грі. Важливо, щоб дитина мала повну свободу власної ініціативи. Аби зберегти свій задум і успішно його реалізувати, дитина четвертого року життя потребує зовнішньої підтримки, контролю, застосування стимулювальних засобів. Це досягається шляхом перевтілення в ігровий образ, де поведінка регулюється роллю, яку взяла на себе дитина, і підтримується партнерами по грі.

Становлення самооцінки

Становлення образу Я дитини відбувається в процесі спілкування з іншими людьми та за сприятливих умов виховання, коли дорослі й однолітки доброзичливо ставляться до дитини, задовольняється її потреба у визнанні, позитивній оцінці. Негативний досвід спілкування спричиняє агресію, невпевненість у собі, замкнутість.
Здебільшого самооцінка чотирирічної дитини є суб’єктивною і завищеною. Вона привласнює всі позитивні та схвалювані дорослими якості, іноді навіть без розуміння їх змісту ("Я сильний!", "Я сміливий!"). Завищена оцінка своєї особистості для маленької дитини є природним і закономірним явищем, своєрідним механізмом "особистісного захисту" тоді, коли хтось негативно оцінює її особистісні якості ("злий, жадібний") або порівнює її поведінку з поведінкою іншої дитини.
Дорослий має підтримувати високу самооцінку дитини ("Я хороший!"), їй обов’язково потрібні похвала і позитивна оцінка. При цьому варто висловлювати позитивні почуття ("Я радий, що ти послухав мене і прийшов вчасно", "Я вдячна, що ти допомогла полити мені квіти").
Якщо поведінка дитини спричиняє негативні переживання дорослого, треба повідомити їй про це ("Мені неприємно, коли ти мене не слухаєш"). Для кращого розуміння дитиною себе і дорослого необхідно не лише розповісти їй про переживання дорослого, а й "озвучити" її власні почуття, показати готовність розділити їх ("Я розумію, що тобі складно дістати м’ячик, але ж на прогулянці тобі захочеться ним пограти"; "Ти сумуєш за мамою, а твоя лялька сумує за тобою. Підемо пограємося з нею…").
Під час обговорення поведінки дитини доцільно оцінювати не її особистість в цілому ("ввічливий, добрий, лінивий"), а її конкретні дії та вчинки ("Ти вчинила неввічливо. Не можна говорити: "Ти погана"). Досягнення і вчинки дитини варто порівнювати не з досягненнями інших дітей, а лише з її власними успіхами і невдачами ("Сьогодні не вийшло. Не в усіх одразу виходить. Завтра ти постараєшся і намалюєш сонечко краще").